Блог вчителя історії і правознавства

До вшанування 85-х роковин Голодомору 1932-1933 рр.

“Пекельні цифри та слова,

у серці б’ють, неначе молот,

немов проклятий оживе,

рік тридцять третій.

Голод…Голод

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала 
          по стінах,

Сім мільйонів (Боже мій)
          Не долічила Україна! 

1.  Завтра по всій Україні проходитимуть скорботні заходи до Дня пам'яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932-1933 років, вчиненого тоталітарним репресивним сталінським режимом, а також голодоморів 1921-1922, 1946-1947 років в Україні.

2. Трагізм цього найсумнішого та найскорботнішого періоду в долі українців полягає в тому, що шляхом створення штучного голодомору керівництво тодішньої країни  намагалося вбити жагу до свободи та незалежності у нашого народу. 

1. Для того, щоб дізнатися про причини такого жахливого явища, потрібно перенестися на 100 років назад, до подій революції 1917-1921 рр.

2. Таким чином, була знищена демократична Українська Народна Республіка і у грудні 1919 р. на більшій частині українських земель було встановлено радянську більшовицьку владу.

1. Наприкінці 1922 р. українські землі увійшли до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік – скорочено СРСР. На території радянської України більшовики впроваджували свої порядки, але не за потребами України, а відповідно до інтересів величезної радянської держави.

2. Досвід важкої боротьби з українськими рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на певні поступки українському національному рухові.

1. Україна в 1920-х роках почала переживати культурне відродження європейського зразка. Під гаслом “Геть від Москви!” тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму.

2. Загроза втратити Україну змусила уряд більшовиків розгорнути боротьбу проти діячів української освіти, науки, мистецтва. Митців, учених, діячів держави та церкви, учителів, лікарів, які не погоджувалися з діями партії більшовиків, заарештовували, висилали до Сибіру, ув'язнювали. Такі заходи називають репресіями. Будь-який прояв незгоди негайно жорстоко карався та придушувався.

1. Репресій зазнавали й прості люди. Від другої половини 1920-х років у селах розпочалася колективізація – примусове створення колективних господарств - колгоспів. У селян відбирали землю, коней, худобу, знаряддя хліборобської праці. Вони переставали бути господарями, бо не могли розпоряджатися ні своєю землею, ні зібраним урожаєм. 

2. Хлібороби з діда-прадіда, ставши колгоспниками, перетворювалися на безправних наймитів. Із такими порядками українські селяни не могли миритися. Але до тих, хто чинив опір, більшовики застосовували силу. Їх оголошували куркуля¬ми, відбирали майно - розкуркулювали, цілими сім'ями масово вивозили до Сибіру, де залишали «на поселення».

1. Українська нація, яка була другою за чисельністю в Радянському Союзі, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва.

2. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

1. Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами.

2. Одночасно розпочалась “ліквідація” найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю до 1,2 млн селян.

1. Україна залишалась центром спротиву тоталітарному режиму. Упродовж перших семи місяців 1932 року на Україну припадає 56% від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі. Улітку 1932 року через наростання спротиву Йосип Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення не “втратити Україну”.

2. Україні нав’язують завідомо нереальні до виконання плани із хлібозаготівель. Організовуються загони для пошуку і конфіскації зерна, інших продуктів, худоби у приватних господарствах. До кампанії залучається весь особовий склад міліції, органів держбезпеки та місцеві члени комуністичної партії і комсомолу.



1. Села, які не виконували плану, заносили на так звані чорні дошки - такі села оточували збройними загонами, звідти вивозили всі продовольчі та насіннєві запаси, які знаходили під час обшуку на селянському подвір'ї.

2. У грудні 1932 р. розпочинається другий етап вбивства голодом українців. В Україну ще посилюють хлібозаготівлі. Влада переходить до повного вилучення харчів в українських селян.

1. Влада звинувачує українців у саботажі хлібозаготівель та підготовці повстання. Уряд ухвалює таємну постанову “Про хлібозаготівлю на Україні, Північному Кавказі і в Західній області”. Вона передбачала ліквідацію українських шкіл на Кубані і масове переслідування української інтелігенції.

2. Із сіл, які не виконали плани хлібозаготівель, вивозять усі наявні зернові запаси, навіть посівний матеріал. Спеціальною постановою про застосування найжорстокіших репресій до тих, хто не здасть хліба, українцям був оголошений ультиматум. Відбуваються масові обшуки в селянських господарствах, під час яких селяни були позбавлені останніх залишків їжі. Їх приречено на голодну смерть.



1. У січні 1933 р. директивою Йосипа Сталіна заборонено виїзд селян з території України і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Тільки за перші півтора місяці дії цієї директиви було затримано майже 220 тисяч селян. З них понад 186 тисяч силоміць повертають у села, де вони були приречені на голодну смерть.

2. Зима-весна 1932-1933 рр. стала найтяжчою. Люди пухли від голоду, вимирали цілі села. Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім’ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м’ясо домашніх тварин і дохлих коней. А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції та чекали відправки до інших країн в якості гуманітарної допомоги.



1. Села вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки, замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним днем ставало все скрутніше і голодніше. Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід.

2. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки людоїдства, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втратили розум.



1. Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – «продовольчими труднощами».

2. При реєстрації смертей чиновники часто вдавалися до фальсифікацій, фіксуючи як причину смерті «старість», «слабкість», «виснаження», «безбілковий набряк», «від тифу» та інші захворювання. Починаючи з зими 1933 р. селянам свідоцтво про смерть взагалі не видавали.



1. Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги.

2. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові правду про те, що відбувається.



1. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

2. Життя людське – найсокровенніший дар Божий, і кожне – дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно… Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

1. Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.